Історія справи

Постанова ВССУ від 09.04.2026 року у справі №686/25258/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 686/25258/25

провадження № 61-2308св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Хмельницького апеляційного суду

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року, постановлену у складі судді Карплюка О. І., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що Хмельницький апеляційний суд поставив під сумнів наявність його конституційного права на судовий захист та виконання остаточного рішення суду. Зазначає, що рішення суду у справі № 2270/14181/11 не виконано до сьогоднішнього дня, а постанови Хмельницького апеляційного суду в тотожних правовідносинах суперечать одна одній, що свідчить про створення штучних перешкод для належного та своєчасного виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 129-1 Конституції України, статей 23 1173 ЦК України, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод просив суд відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 50 000 000 грн, завданої йому катуванням відмовою у здійсненні правосуддя.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2026 року провадження у цій цивільній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвала суду мотивована тим, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Хмельницьким апеляційним судом справу № 686/25258/25 направлено до Верховного Суду для визначення підсудності її розгляду апеляційним судом у порядку частини шостої статті 31 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року підсудність справи № 686/25258/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року визначено Тернопільському апеляційному суду.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд виходив з того, що позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суд застосував у тому числі правові висновки, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Ступак О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 686/25258/25.

16 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 686/25258/25 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2026 року, у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В., на підставі службової записки Голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Червинської М. Є., справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд самостійно ототожнив відповідача Державу Україна з її процесуальним представником - Хмельницьким апеляційним судом. Така заміна сторони за ініціативою суду є процесуально неприпустимою та призвела до винесення незаконної постанови.

Дійшовши помилкового, як вважає заявник, висновку про неможливість розгляду його спору в судовому порядку, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 заявленоклопотання про розгляд справи за його обов`язкової участі.

З приводу цього клопотання Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 13 березня 2026 року, Хмельницький апеляційний суд заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року- без змін.

Зазначає, що ОСОБА_1 не доведено факт протиправності дій Хмельницького апеляційного суду, наявності заподіяної йому моральної шкоди відповідачем та причинного зв`язку між ними, а також компетенції Хмельницького апеляційного суду представляти державу у цьому спорі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2026 року провадження у цій цивільній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 непідлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення ЄСПЛ від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» («Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Подібний висновок висловив і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляд у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження

№ 14-500цс19) і чисельних судових рішеннях Верховного Суду України, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» («Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine»).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 2, 7, 9 частини першої статті 4, статті 19, частини третьої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Враховуючи наведене, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Врахувавши підстави та зміст позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Таким чином, встановивши, що даний спір не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі№ 686/31901/19 (провадження № 61-6964св20), від 12 січня 2022 року справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269св20), від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20 (провадження № 61-9580св21), від 02 листопада 2022 рокуу справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21), від 02 жовтня 2023 року у справі № 686/2117/23 (провадження № 61-12543св23), від 03 квітня 2024 року у справі № 686/26568/22 (провадження № 61-12312св23), від 21 травня 2025 року у справі № 757/14434/20-ц (провадження № 61-454св25).

Висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України ґрунтуються на правильно встановлених обставинах справи та відповідають нормам процесуального права.

Доводи, наведені в обґрунтуванні касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права та зводяться до незгоди з висновками судів щодо неможливості розгляду заявлених позовних вимог у судовому порядку, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник